Цього тижня - роковини страшної події для Закарпатті, минуло 32 роки від найстрашнішої аварії з тих, які коли-небудь траплялися в області.
22 вересня 1983 року вечірній рейс Мукачево-Арданово, яким поверталися додому учні ПТУ та працівники Мукачівської трикотажної фабрики, на серпантині у селі Залужжя Мукачівського району зіштовхнувся із цистерною ЗІЛа, яка транспортувала меблевий лак та розчинник.
Цистерни під час руху відчепилася і почали скочуватися вниз, де в цей час рухався автобус із 37 пасажирами. На дорогу почав литися вміст баку. Після зіткнення цистерна вибухнула. Очевидці згадують, що люди, які вистрибували з палаючого автобуса, застрявали в розплавленому асфальті і перетворювалися на живі смолоскипи, які кричали від болю і жаху. У той день на місці аварії живцем згоріли 18 людей, ще 11 померли в реанімації від больового шоку в наступні дні.
Найбільше жертв (тринадцять) - мешканці села Арданово Іршавського району. Два пасажири - 22-річний Іван Кучінко і 27-річний Іван Свалявин - могли врятуватися, бо встигли відбігти від автобуса на безпечну відстань. Але повернулися, щоб допомогти іншим, і загинули. Тоді про трагедію повідомила радіостанція "Голос Америки". У радянських засобах масової інформації про найбільшу за всю історію Закарпаття автокатастрофі не було сказано жодного слова.
На 20-річчя з дня трагедії (2003 р.) газета «Факти» опублікувала великий матеріал зі свідченнями очевидців, водія ЗІЛу, міліціонера. Згадується також, що після трагедії на лаві підсудних опинилися четверо: молодий водій ЗІЛа, якого звинуватили у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило загибель багатьох людей, а також виконуючий обов'язки заступника головного інженера, головний механік і майстер ремонтно-транспортного цеху Довжанського лісокомбінату, які ... не забезпечили вивчення "Інструкції про порядок перевезень небезпечних вантажів" водіями автоколони. Підсудні повністю визнали свою провину, ніхто і не думав себе вигороджувати. Водій ЗІЛа був засуджений до десяти років позбавлення волі загального режиму, а решта отримали по два роки колонії-поселення і п'ять років позбавлення права займати посаду, пов'язану з відповідальністю за технічний стан та експлуатацію транспорту. Засуджені подали апеляцію до Верховного Суду, але той залишив вирок без змін. Повністю строк покарання не відбув жоден з них. Через три роки водій ЗІЛа був помилуваний Указом Президії Верховної Ради УРСР, а незабаром був умовно-достроково звільнений. Троє інших засуджених провели на поселеннях по одному року.
Спочатку про трагедію нагадували вінки на огорожі, але у 2003 році встановили пам»ятник із іменами загиблих. З того часу щороку 22 вересня моляться за їхній упокій священнослужителі православних та греко-католицьких церков обох районів. Цьогоріч їх було двадцять, а також рідні та друзі загиблих.