Волохи – стара слов'янська назва румун, яка інколи переносилася й на інші романські народи. Однак зараз на Закарпатті волохами звуть невеликий народ, що живе за циганськими звичаями. Місцеві цигани, тим не менш, їх за своїх не визнають.
На відміну від закарпатських циган, які розмовляють угорською, українською чи циганською, волохи говорять на діалекті, який, можливо, відколовся від румунської мови в XVII столітті.
Волоха від цигана можна відрізнити й візуально: у волохів біляве чи руде волосся та світліша шкіра. Так їх інколи й називають місцеві – білі або руді цигани.
Живуть волохи в гірських селах північно-західного Закарпаття – на північ від Мукачева та Ужгорода. Найбільше їх у Порошкові Перечинського району – приблизно півтори тисячі. Усього ж волохів в Україні – близько 6 тисяч.
Українці-порошківці жаліються на волохів: кажуть, крадуть нещадно. Рік тому вкрали навіть металевий міст над рікою. Бояться, що волохи витіснять українців із села, як це вже сталося в сусідній Свалявці. Тому порошківці вирішили створити антиволоську самооборону ще в 2011 році – до того, як це стало трендом.
Волохи виїжджають улітку на заробітки, дехто возить товари в гірські села, а хтось займається традиційним ремеслом – вирізає ложки з дерева.
Хоч волохів і записують, як окремий народ – скоріш за все вони походять від циган-бояшів (або ж баяшів, беяшів), які також говорять румунською та займаються ложкарством. Можливо, волохи – це група румун, яка перейняла циганський спосіб життя, як це сталося з ірландські мандрівниками та єнишами в Німеччині.