Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Закарпатське відлуння Угорської революції

20 березня 2016 р., 13:47

У 1956 році угорський народ ризикнув повалити деспотичне ярмо Росії

Антитоталітарна революція в Угорщині 23 жовтня – 10 листопада 1956 р. була придушена військами Радянського Союзу і забрала життя щонайменше 3,4 тис. осіб – понад 2 700 угорців і 700 радянських солдат, 180 з яких походили України. Близько 200 тис. угорців емігрували на Захід.

У цих подіях Закарпаття зіграло свою роль. Залізнична станція Чоп стала важливим логістичним центром політичних репресій та військової інтервенції СРСР. Тільки 10-11 листопада радянські військові направили сюди майже 800 громадян Угорщини, або 20 % від арештованих. Їх тимчасово розмістили у тюрмах західних областей Української РСР. В Ужгород протягом тижня, 8-15 листопада, привезли 846 угорських в’язнів, у т. ч. 23 жінок. За кілька днів декого з них повернули додому, наприклад, депутата угорського парламенту Рудольфа Фольдварі (м. Дебрецен) і головного лікаря м. Сольнок Андраша Шебика. Невдовзі звільнили інших.

У ніч на 24 жовтня 1956 р. радянсько-угорський кордон на Закарпатті у напрямках Чоп – Берегово – Вилок перетнув стрілецький корпус Прикарпатського військового округу у складі двох дивізій, стрілецької (дислокувалася на Закарпатті) та механізованої. Він узяв під контроль східну Угорщину з великими містами Дебрецен, Ніредьгаза, Солнок, Ясберень. Замінивши 122 мм гармати на танках більш потужними 155 мм, увечері 23 жовтня танковий полк з Ужгорода вирушив у район Чопа, а звідти до Солнока, де о 4-й ранку 24 жовтня оточив угорські казарми. 3 листопада у це місто прибув з Москви тимчасовий робітничо-селянський уряд Яноша Кадара. У Мукачеві розгорнули базу постачання повітряно-десантного полку з Прибалтики, який перекинули 30 жовтня у м. Веспрем, де гарнізон перейшов на бік повстанців.

Відомо про три радянські жертви Угорської революції, що пов’язані із Закарпаттям. Федір Попович (1930–1956), уродженець нині м. Іршава, загинув і похований у м. Сегед. Єфрейтор Юрій Гомада (1931–1956) помер від ран 4 грудня у госпіталі м. Чкалов (назва Оренбурга 1938–1957 рр.), куди його перевезли. Рядовий Олександр Колесник (1936–1956), родом із с. Олексине Тростянецького району Сумської області, помер від ран 12 грудня і похований на міському кладовищі Мукачева.

Багато закарпатців симпатизували угорським повстанцям. Частину з них радянські суди позбавили волі, з іншими провели «профілактичну роботу» у сільських відділеннях і районних відділах Міністерства внутрішніх справ і Комітету державної безпеки СРСР. Край наводнили радянські війська, які перекидали для придушення революції. Вони взяли під щільний контроль державний кордон і прикордонні села.

Тоді в Ужгороді невідлучно перебував другий секретар ЦК КПУ Микола Підгорний, котрий наступного 1957-го року очолив Радянську Україну. У с. Коритняни під Ужгородом швидко звели потужну радіостанцію, що транслювала передачі на всю Угорщину. Саме звідси новий угорський лідер Янош Кадар звернувся до співвітчизників із закликом припинити братовбивче кровопролиття.

Солідарність з повсталим угорським народом виявляли на Закарпатті громадяни, що походили з різних українських регіонів. 37-літній працівник торгівлі Петро Марченко, родом із с. Манченки Харківської області, був звинувачений в антирадянській агітації через те, що 31 жовтня 1956 р. в Ужгородському буфеті № 18 критикував керівників СРСР, ужив нецензурну лексику на адресу КПРС, схвально відгукнувся про повстання угорців проти Радянського Союзу. 13 лютого 1957 р. обласний суд в Ужгороді позбавив П. Марченка волі на 3 роки.

Ряд закарпатських угорців індивідуально чи у складі мобільних груп розкидали і розклеювали листівки проти введення радянських військ в Угорщину. У Виноградівському районі відзначились 16-17-літні школярі Йожеф Ілейш (с. Заболоття), Янош Варга (с. Чорнотисово), Шандор Мілован, Золтан Ковач і Стефан Дудаш (м. Виноградово). 27 серпня 1957 р. обласний суд в Ужгороді позбавив їх волі терміном від 3-х до 6-ти років, зокрема Ілейша – на 6, Варгу – 5, Ковача і Мілована – 4, Дудаша – 3.

Учитель с. Попово Виноградівського району Шандор Сейчі, учителька с. Чома Берегівського району Марія Ормош (обоє 1939 р. народж.), її брат – кіномеханік с. Косино Стефан Ормош (1936 р. н.), склали і поширили листівку під назвою «Заклик!!!». У ній мовилося угорською: «Вся Угорщина у полум’ї. Героїчний угорський народ, ризикуючи життям, став на поле бою в інтересах повалення деспотичного ярма Радянської Росії». 21 січня 1958 р. Сейчі отримав 5 років виправно-трудових таборів, брат і сестра Ормоші – по 4.

Декілька угорців-солдатів радянської армії стали дезертирами, оскільки не хотіли брати участь у придушенні революції та воювати проти представників своєї етнічної спільноти. Так, рядовий Матяш Лукач отримав 4 роки в’язниці, але 23 грудня 1957 р. був амністований. Дезертира Йожеф Бучелло спочатку засудили до розстрілу, потім відправили у виправно-трудовий табір у Мордовії на 15 років.

Привид Угорської революції ще довго після її поразки тримав у напрузі радянську каральну систему на Закарпатті. Щоби нейтралізувати опозиційні настрої та інакодумців, тоталітарна держава застосувала вже не масовий терор сталінського взірця, а вибірковий, індивідуальний. У 1956‒1959 рр. в краї перевірили 35 тис. осіб за підозрою в політичних злочинах, а засудили тільки 16 осіб. У с. Галоч Ужгородського району заарештували п’ятьох старшокласників – Іштвана Пастеляка, Тиберія Пердука, Ласла Молнара, Яноша Сані, Ференца Деяка. За версією слідства, реформатський священик Ендре Гече (1907–1958) давав Пастеляку читати книги і казав, що угорці восени 1956 р. прагнули свободи і незалежності від Радянського Союзу. 2 грудня 1958 р. Е. Гече арештували. Він помер на допиті в Ужгородській в’язниці КДБ, офіційно – від інфаркту. 30-31 січня 1959 р. в Ужгороді І. Пастеляка засудили на 6 років дитячої колонії, Т. Пердука – на 2 роки.

Як бачимо, Угорська революція 1956 р. і військова інтервенція СРСР сколихнули населення Закарпаття. Ішлося про спробу звільнити Європу від радянської окупації та тоталітаризму. Хоча ця спроба потерпіла фіаско, проте дала життя поколінню «оксамитових революцій», що наприкінці 1980-х рр. таки відправило тоталітарний режим у небуття.



Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com