Ми в Україні, але на самому її західному кордоні, у Закарпатті. За кілька кілометрів — Угорщина, трошки далі — Словаччина та Румунія. Тут живуть співвітчизники, представники кількох національностей, тому місцеве телебачення — ТБ ТИСА — веде програми кількома мовами: українською, угорською, словацькою, румунською, німецькою, ромською.

За три дні кілька українських літераторів побували не лише в містах — Ужгороді, Берегові, Виноградові та Мукачевому, а й у селах прикордоння. Бене, Тисобикень, Пийтерфолво — лише три з тих, які проїжджали і де зупинялися учасники проекту “Закарпатські діалоги”. Ідея народилася у відомого письменника Андрія Куркова того дня, коли він був гостем телепрограми міністра культури В'ячеслава Кириленка. Письменник висловив думку, що від культурного відомства чекають більшої активності у наведенні мостів розуміння між людьми з різних регіонів. Міністр запропонував: ви письменники, от і беріться за це, а ми підтримаємо. Першими були “Бесарабські діалоги”, тур відбувся восени. Наступний етап — “Закарпатські діалоги”.

У складі нашої групи – Андрій Курков, Галина Крук, автор цих рядків і закарпатські письменники Михайло Рошко, Олександр Гаврош, Сергій Федака. Ми побували у декількох населених пунктах краю, на Берегівщині та Виноградівщині, зустрічалися з представниками місцевої громадськості, творчою інтелігенцією, освітянами, в бібліотеках, будинках культури, школах, музеях…

У селі Бене (раніше Добросілля) на березі річки Боржави живуть переважно українські угорці. Будиночки під черепицею, усі вивіски та вказівники — двома мовами, українською та угорською. Садочки схожі на театральні декорації: стовбури дерев від коріння до верхівокфіолетово-сині, так тут білять дерева. Село спеціалізується на вирощуванні персиків. Вони тут визрівають раніше ніж будь де в Україні. Виноградівщина у кліматичному сенсі — унікальна, тут кількість сонячних днів у році більша, аніж у Криму.

У сільській бібліотеці Бене – книжки українською та угорською мовами, других, щоправда, більше. Є ще й окрема книгозбірня, по суті, ще одна бібліотека, у Домі села, тобто у сільраді. Вона уся складається з подарованих Угорщиною видань. Ми були у багатьох бібліотеках Закарпаття. У деяких з них, навіть міських, часом не знайдеш жодної книжки деяких сучасних українських авторів. Неймовірна ситуація. Як тут не згадати коментар міністра культури на інформацію про збільшення видатків на закупівлю україномовних книжок для бібліотек? Цього року на ці потреби держава виділила рекордну суму — 42 млн. гривень. “Але я побоююся, що вся ця сума може бути не вичерпана, — сказав кілька тижнів тому В'ячеслав Кириленко. — Може, навіть немає такої кількості назв книжок, яку бібліотекарі хочуть закупити»… І книжки є, і назв предостатньо. Створити б умови для того, щоб книжка та читач не розминулися…

Літературних журналів в Україні —раз-два і кінець. А Виноградівський район має свій локальний літературний журнал! Виходить шість разів на рік за підтримки сусідньої країни, у ньому друкують свої твори українці, що пишуть угорською мовою. Письменники Виноградівщини мають свій проект — “Літературний караван”, їздять по містах та селах, зустрічаються з читачами… Молодих угорськомовних письменників, як і інших, що пишуть мовами національних меншин, Андрій Курков запросив до участі у конкурсі малої прози «Гірські горизонти». Перекласти ці твори українською беруться мовознавці Ужгородського національного університету.

Закарпатські угорські се­ла мають свої особливості, одна з них – чи не в кожному селі тут є пам'ятники жертвам сталінізму. В 1944 році радянська репресивна машина масово висмикувала місцевих чоловіків з їхніх родин та домівок, відправляла на схід, чимало з них опинилися в Сибіру… Тут добре пам'ятають, що таке сталінські часи. Це один з регіонів, де толерантність у багатьох у крові. Усі розмовляють кількома мовами, всі розуміють усіх. Не лише близькість кордонів тому пояснення, а й історія краю, що звела в одному місці, перемішала представників кількох народів. За сто років тут змінилося кілька держав. Як розповіла краєзнавець та засновниця музею Бели Бартока у Виноградові Єва Григора, її мама, 1914 року народження, не виїжджаючи звідси нікуди, жила в семи державах. Народилася вАвстро-Угорщині, тоді була Угорська Республіка, Чехословаччина, Карпатська Україна, Угорщина, Радянський Союз, Україна.

Бела Барток — один з багатьох діячів культури, що прославив свою малу батьківщину у світі. Відомий угорський композитор провів дитячі роки у Виноградові. Саме тут у 1892 році він вперше виступив перед публікою — це був благодійний концерт у приміщенні місцевої управи. Десятирічний хлопчик, майбутня європейська знаменитість, виконав власний твір «Течія Дунаю». Традиція благодійних концертів зберігається й в сучасному Виноградові.

Ми познайомилися з мамою та донькою Колосовими з Макіївки. Вимушені переселенці вже кілька місяців живуть на Закарпатті. Вікторія має чудовий голос — переконалися у цьому, слухаючи у її виконанні “Я піду в далекі гори”. Дівчина брала участь у телеконкурсі талантів, її багато хто впізнає як телезірку. Коли сталася біда у сім'ї військовослужбовця Емілії Матішинець, яка надала притулок переселенцям, Вікторія з мамою виступили з ініціативою — допомогти маленькій дівчинці повернути слух, зібрати кошти на операцію. Ідею підтримали виноградівці. Місцеві таланти організували благодійний концерт “Почуй мене” й зібрали понад 33 тисячі гривень та 100 євро.