Теребле-Ріцька ГЕС — гідроелектростанція у Хустському районі Закарпаття, розташована в долинах річок Тереблі й Ріки16 липня 2016, 13:00

Цього року Теребле-Ріцька ГЕС відзначає 60-річчя. Про неї вже писано-переписано, але завжди знаходяться нові факти, фото, відео, які хочеться перечитати, передивитися і запам'ятати, - пише depo Закапаття.

Добро

Збудована ГЕС була в 1949–1955 роках, перший промисловий струм одержано в 1956-му. Потужність - 27 000 кВт, щорічне виробництво електроенергії - в середньому (залежно від рівня води в річках) 123 млн. кВт-годин. Після спорудження греблі виникло Вільшанське водосховище об'ємом 23,7 млн куб. м, площа водного дзеркала — 1,6 кв.км.

Унікальні природні умови району будівництва дозволили народитися незвичайному інженерному рішенню. Дві річки Теребля і Ріка розташовані майже паралельно, з невеличким вододілом по Бовцарському хребту, але на різних за висотою рівнях. При такому розташуванні гідростанції виникала можливість використання натурального перепаду: воду із басейну р. Теребля пропонувалося скидати у басейн р. Ріка, що значно підвищувало потужність водного потоку.

Між річками було споруджено дериваційний тунель завдовжки 3,7 км, яким води Тереблі через ГЕС потрапляють до Ріки.

Виконуючи відповідальне завдання, радянські енергетики проаналізували матеріали закордонних колег (дорадянського періоду). Були розглянуті схеми використання гідроресурсів Закарпаття італійського інженера Мілісні й угорського енергетика Міклоша, складені у 1940–1941 pоках. Докладнішою була розробка гідроелектростанції на річках Теребля і Ріка угорських фахівців. Саме ці матеріали покладені в основу проектного завдання нової ГЕС.

Для здешевлення та прискорення будівництва проект поступово змінювався. Первинний варіант компонування станційного вузла складався у 1948 році, коли ще актуальними вважалися питання безпеки прикордонних об'єктів. Тому розробники намагалися забезпечити повний захист від повітряної атаки, запроектувавши підземну станцію із забетонованим у скелі трубопроводом. За цим варіантом машинний зал і розподільне устаткування проектувалися на глибині 30 м. У документах робочого проекту як остаточний був прийнятий інший варіант ГЕС, у якому передбачалося спорудження головного вузла з греблею висотою 40 м на р. Теребля, влаштування тунелю через вододіл двох рік, будівництво станційного вузла на р. Ріка (без спорудження, чомусь, греблі на р. Ріка).

Інженер Кріжка запропонував проект з використанням води двох рік — Тереблі і Ріки, які течуть на відстані одна від одної 4 км, причому р. Теребля тече на 210 м вище Ріки. Якщо на річці Теребля збудувати греблю висотою 46 м, яка стримає 45 млн кубометрів води, то її через трубу діаметром в 2 м можна буде безперервно подавати на турбіни ГЕС, яку пропонувалося збудувати на Ріці.

Для будівництва споруд гідроелектростанції, організації селища співробітників і влаштування самого водосховища було відведено землі кількох сіл. Для обрахування збитків, пов'язаних із затопленням земель і майна громадян та організацій, скликали комісію. У матеріалах роботи комісії, які також зберігаються у ЦДНТА України, зазначено: "Окрвиконком прийняв рішення включити населення села Вільшани у кількості 161 двора, хутора Крисове (15 дворів), і хутора Бовцар (10 дворів) до контингенту осіб, які підлягають переміщенню за межі Закарпаття в порядку виконання наявного плану державного переселення".

Обґрунтуванням для виселення мешканців до інших областей України стала недостатня кількість земель на Закарпатті, а також тодішня загальнодержавна тенденція до ліквідації маленьких хуторів і утворення з них більш крупних населених пунктів.



Обласна газета "Закарпатська правда" в одному із лютневих номерів за 1955 рік писала: "Прийдешня весна у Вільшанах буде не схожою на попередні. Тут утвориться велике плесо. І цікаво одне: хоч про все це вже сьогодні говорять у Вільшанах, ні у кого немає й крихітки тривоги, жалю. Навпаки, селяни раді, що в горах зводиться могутня споруда, яка підніме економіку й культуру області, вони самі є активними учасниками будівництва ГЕС”.

Як тільки з розрахунками і паперовою метушнею закінчили, у невеличкі гірські села - Нижній Бистрий та Вільшани - почали з’їжджатися у 1949 році провідні фахівці з усього Союзу. Для приїжджих працівників відразу ж почали будувати гуртожитки, а для звичайних робітників – бараки. Магазин, їдальня та все інше тут теж з’явилися дуже швидко. Мовляв, усе є - лише працюйте.

Фіни були змушені будувати за законами репарації промислові об'єкти для СРСР, зокрема і Теребле-Ріцьку ГЕС. Будівництво трубопроводу і греблі розпочали у 1949-му, а у 1956 році нову гідроелектростанцію було успішно введено в дію. Проект інженера Кріжки не було змінено. На станції поставили три Пелтонових турбіни потужністю 27 МВт, які працюють без перерви понад 50 років



Не говорили у той час голосно і про те, що з будівництвом греблі по річці Теребля бокораші більше не змогли сплавляти ліс. Зі сторінок найвідомішої газети краю того часу, "Закарпатської правди", люди читали: "Водний шлях для спуску лісу після закінчення будівництва гідроелектростанції відпадає. Але економіка області від цього нічого не втратить. Держава будує нову залізницю долиною Тереблі".

Транспортувати ліс за допомогою потягів стало значно легше, відповідно й темпи цих робіт збільшилися. Наслідки не змусили себе довго чекати. На сполох забили сусідні держави. Їх налякала кількість води, яка почала збільшуватися у річках, призводячи до паводків. Це й зупинило радянську владу, а в лісах Хустщини запровадили планову вирубку лісів.

Мало хто знає і про те, що пізніше, коли Теребле-Ріцька ГЕС працювала на повну силу, радянські фахівці планували в цьому ж місці побудувати і атомну електростанцію. Для них хорошою приманкою стало водосховище площею у 160 гектарів, вода з якого і мала охолоджувати реактори. Словом, хотіли одним пострілом двох зайців вбити. Проте цим планам так і не судилося втілитися у життя.

Біда

Береги, протяжністю 18 кілометрів, захаращені сміттям - справжнє лихо ГЕС. Кілька разів на рік енергетики прибирають, та попри це на дні вже утворилося підводне звалище. Відходи ускладнюють роботу станції, сміття потрапляє на турбіну, спричиняє зупинку, і завдає суттєвих збитків.



Сміття потрапляє сюди з річок, його викидають мешканці сіл, розташованих вище за течією. Місцеві виправдовуються, мовляв, іншого виходу не мають: села розташовані на території національного природного парку Синевир, облаштовувати тут сміттєзвалище заборонено. Люди погоджуються платити за організоване вивезення відходів.

Вільшанське водосховище називають ще Карпатським морем. Сюди звідусіль приїздять туристи. Навколо - мальовнича природа, та враження псує бруд. Колись із цієї води туристи варили юшку та готували чай. Тепер бояться навіть ноги замочити.



Місцеві екологи штрафують сільради. На території Міжгірського району лише одне офіційне звалище, звозити сюди сміття із віддалених сіл - дорого, та й місця не вистачить. Місцева влада каже - без фінансової допомоги держави проблему не розв'язати.

Якщо найбільшу штучну водойму не захистити від сміття, риба в ній загине. Гори непотребу відлякнуть туристів, а гідроелектростанція - зупиниться назавжди.

ГЕС вже 60 років працює без збоїв. Фахівці стверджують, що кошти, витрачені на грандіозне будівництво, повернулися державі через 6-7 років після того, як у 1956 році отримали перший струм. Теребле-Ріцька ГЕС лишилася єдиною у Європі, яка при виробництві енергії використовує можливості відразу двох річок. Кажуть, щось схоже є і в Грузії, та своя сорочка ближча до тіла.