«З ним на свальбі й 50 грам не треба», – так відгукуються про відомого закарпатського тамаду Юрія Мельника. Крім визнання народного, є й офіційне, про що свідчать нагороди та відзнаки. Адже виступав на столичних сценах, вигравав у найпрестижніших конкурсах, зокрема в Харкові та Одесі. Та й сьогодні, 1 квітня (у день свого народження!), він демонструє свої вміння в палаці «Україна» разом із іншими українськими майстрами сміху. І хоч гумор його легкий, до життя й людей ставиться серйозно. Але врешті переходимо до розмови.
Пане Юрію, відколи почали складатися ваші стосунки з гумором?– Буквально з першого дня мого народження. Батько теж був фігляр, любив різні жарти й того дня заходить до мами, тобто моєї бабки, «під гумором». Та відразу в наступ, мовляв, де ти, сину, вже нагрузився? Тато, царство йому небесне, відповідає: «У мене син родився!». «Так я тобі й повірила, – каже мати, – зараз скажеш, що 1 квітня».
Як починалася ваша гумористична кар’єра?– Гумористом себе відчув уже в класі шостому. Виступав на шкільній сцені. Читав, у основному, гуморески та байки Степана Руданського, Леоніда Глібова. Своїх тодішніх кумирів я пам’ятаю добре. Найперше – легендарного Андрія Сову, Аркадія Райкіна та феноменального конферансьє Бориса Брунова. Ці троє артистів для мене – справжні майстри слова, в яких є чому повчитись і сьогодні.
Чи спілкуєтеся зараз із колегами, акторами в Україні й за межами?– Беручи участь у різних фестивалях-конкурсах виконавців сатири й гумору, познайомився й залюбки спілкуюся з народними артистами України Анатолієм Паламаренком та Грицьком Драпаком, з колегами, які працюють у Києві, Запоріжжі, Тернополі, Одесі, Кропивницькому.
Коли зрозуміли, що гумор – не лише ваша риса характеру, а й серйозна професія?– Звичайно, з роками. З їх плином прийшло справжнє усвідомлення того таланту, яким нагородив мене Боженько. Приносити людям радість – це для мене є визначальним, життєвим кредо, якщо хочете.
Кажуть, найсумніші люди – професійні клоуни…– А це незаперечний факт. Коміки, клоуни, весельчаки, як і всі, хто потрапляє волею долі в артисти, – це найвразливіші, найсерйозніші, найсумніші і, чого гріха таїти, інколи навіть трагічні люди. Що поробиш – така вже доля.
Ви маєте досвід виступів у містах України, де читаєте вірші в тому числі й по-закарпатськи. Як сприймають ваш виступ тамтешні глядачі?– Вірте-не-вірте, не просто сприймають, а просють, так сказать, повторювати ще раз і ще раз. Колорит нашої говірки захоплює слухача. Я б сказав, що вони самі починають «смакувати» наші слова, як добру страву. Просять, щоб надрукував для них гуморески Михайла Чухрана та Павла Чучки. Кажуть, що кохання та музика для розуміння не потребують слів, а в нашому гумористичному цеху якраз навпаки – повинно бути чим більше влучних, дотепних слів, щоб відчути насолоду від гумористичного твору.
Традиційне питання до весільного старости: перше весілля вам запам’яталося?– Не запам’яталося. Мені молодята, які стали вже старшими, при зустрічі, мабуть, на черговій свальбі нагадали, що саме в них я проводив перше своє весілля як староста. А найбільше запам’яталося своє. Коли одружувався. Не сам, звичайно, а з гарною дівчиною Наталочкою. Приємних, веселих весіль було багато. Курйозні випадки теж траплялися. Це ж життя.
Чи є різниця між весіллям у Виноградові, Сваляві, Абранці, Пилипці?
– Звичайно, є – перш за все, у місцевих традиціях, обрядах проведення. А коли мене запитують, де найкраще проводити весілля, то кажу: там, де люди самі хочуть веселитися.
►
Досьє на артиста. Юрій Мельник народився 1 квітня 1958 року в селі Довге Іршавського району. Навчався в Довжанській середній школі, затим із 1978-го по 1983-й – у Київському державному інституті культури ім. О. Корнійчука за спеціальністю організатор-методист культурно-освітньої роботи. У різні часи працював токарем, завклубом, директором БК, методистом із драматичного жанру в Іршавському районному будинку культури, був підприємцем (займався фотографією).
Юрій Юрійович був учасником театру гумору та сатири «Шарж» в Ужгороді, у складі якого став лауреатом ІV Міжнародного фестивалю-конкурсу афганської пісні в Харкові. У 2002 році отримав звання лауреата на міжнародному конкурсі гумористів «Карпатський словоблуд» в Ужгороді. 2006-й – лауреат І премії всеукраїнського конкурсу виконавців сатири та гумору «Вишневі усмішки». У 2007-му Юрій Мельник виборов І премію на Х міжнародному конкурсі виконавців гумору та сатири ім. Андрія Сови в Одесі. У складі колективу Берегівського народного театру завоював третю премію на всеукраїнському фестивалі в Очакові.
У березні 2005 року випустив свою першу поетичну збірку лірики «Йди до мене». В 2014-му презентував дві персональні фотовиставки – у Виноградові та Іршаві. Разом із дружиною виховали двох дітей, мають трьох онуків.
Чи зустрічаєтеся з нареченими через 5 – 10 – 15 років? І як складаються їхні долі?– Відверто кажучи, ні. Бувало частенько, що в одній і тій же сім’ї проводжу весілля. А так зустрінемось інколи в місті, зайдемо на каву, ото й усе. Щодо того, як складаються долі… Практично зразу на свальбі можна робити деякі прогнози на майбутнє життя молодої пари. Хоча справджується іноді й закон діалектики: боротьба і єдність протилежностей.
Як міняються весільні традиції з роками?– Міняються вони, на жаль, досить швидко й не в кращу сторону. Нівелюються традиції та звичаї, все менше й менше дотримуються їх у народі. Одні забуваються, про інші нинішнє покоління батьків і не знає, а буває й так, що не хочуть їх застосовувати. По-всякому, одним словом. Весілля осучаснюються, місцями стають «кавеенними», шоу-програмами.
Що б ви порекомендували своїм молодшим колегам як правило тамади?– Підходять молоді хлопці: «Юрій Юрійович, навчіть мене старостовати, дуже бым хотів, там мош гроші файні заробити». «Ні, – кажу я таким хлопцям, – не буду тебе навчати, бо ти зразу думаєш про гроші, а ведучий весілля має, перш за все, думати про гостей, родичів обох сімей, про дідика й бабку не забути на свальбі, батичка й маточку, стрийка і стрийну, про друзів і колег, батьків молодих і самих молодих, а основне – повинен уміти володіти словом: добрим, необразливим, смішним, пристойним, інтелігентним. Слід уміти підібрати одяг і так далі, і так далі. Ось так.
Чи вдається уникнути алкоголю на весіллі?– Уникнути алкоголю? Це суто індивідуальна справа кожного тамади-старости. Тут усе залежить від обставин. А зайве… воно завжди зайве, у будь-якій роботі.
Безперечно, ви талановитий фотограф. Чи часто шкодували на весіллі, що під руками нема фотоапарата?– Я і раніше, й зараз беру з собою фотоапарат, бо бувають цікаві моменти на весіллях, тож, маючи вільну хвилину, можна спіймати чудовий кадр.
Розкажіть про якісь цікаві випадки на весіллі.– Курйози справді траплялися. Але ж «Новини Закарпаття» читають у кожному селі й місті. Може, хтось упізнає ситуацію, а згадувати про неї не хоче… Я вам краще анекдоти розкажу:
– Куме, а як собі думаєте, який рай?
– Думаю, ож то такоє місто, де ниє ни начальнику, ни понеділку.
***
– Цилю!!! Пак зашто у нас такий величезний щот за інтернет? – Зато, Поланьо, бо тебе часто болит голова!
***
Жона каже чоловікови:
– Іду ся сповідати.
– Узьми даякий валідол, всякоє годно ся стати, може, сятого утця серце начне боліти...
А що побажаєте читачам «Новин Закарпаття»?– Хочу побажати не тільки в День сміху, а й у всі інші більше радості, хорошого настрою, доброти, душевного й сердечного спокою. І пам’ятайте, що сміх продовжує життя. Мені ж бо повірте!
Запитував
Василь ГОРВАТ