До 1967 року Буча, яка нині є частиною Берегова, була окремим селом.Причому була вона ним багато сотень років, фігуруючи на давніх картах і в старовинних документах під такими назвами, як Bucsu, Bulcsu, Nagybucsu. Перші документальні згадки про село датуються 1321 роком, тоді це було два окремі поселення – Булчу та Нодьболчу (себто, Великий Булчу).
В виданому кілька років тому «Географічному словнику Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини ХІХ ст.» (витяг з великої роботи угорського статистика Елека Фийнеша, який в 1851 році опублікував збірку з коротким описом всіх міст та сіл тодішньої Угорщини) Бучі приділено кілька рядків: «угорсько-словацьке село в комітаті Берег. Найближча пошта за ? години в Берегові (так у перекладі, вочевидь, в оригіналі - в Берегсасі). Жителі: 68 римо-католиків, 15 греко-католиків, 157 реформатів, 4 євреї. Є реформатська церква. Землі села рівнинні й родючі. Землевласники: Погань, Койді та ін.»Буча й сьогодні залишається цікавим в історико-архітектурному аспекті місцем, відтак, пропоную читачам сайту пройтися короткою екскурсію колишнім селом, а нині затишною околицею нашого старовинного міста. У «склад Бучі» входить кілька міських вулиць, в тому числі й власне вулиця Буча, але більшість цікавого знаходиться поза нею.
Тому почати екскурсію краще з оглядин акуратного та доглянутого двоповерхового будинку по вулиці Хмельницького (це історична околиця тодішнього села), в якому корінні берегівчани ще впізнають колишній наркодиспансер, про якій колись і казали - «лікуватися на Бучі» (в сенсі, примусово, від важкого алкоголізму). Через те, що пацієнтами там були люди, котрі допилися до серйозних розладів психіки, будівлю прозвали «дурним будинком» або «палацем божевільних», а згодом ласа до страшних історій людська фантазія ще й поселила туди привід. Втім, щодо палацу, то це не перебільшення. Споруду звели на території колишнього маєтку князів Ракоці, який, як і більшість земель сучасного Закарпаття, після поразки національновизвольної боротьби угорців проти Габсбургів (1703—1711 рр.), був переданий у володіння графа Шонборна.
У другій половині XVIII століття ним була зведена садиба для керуючого маєтком у селі Буча. Його основою стала винокурня (тобто, палінчарня) . Через багато років практично на цьому ж місці розташували Берегівський консервний завод. Після входження Закарпаття до складу УРСР у колишній садибі розмістили вищезгаданий психіатричнонаркологічний диспансер із недоброю славою. Наприкінці 90х заклад виселився із будинку, який на той час прийшов у сильний занепад. Комплекс споруд передали Управлінню Закарпатської реформатської церкви (УЗРЦ), яка залучила до відновлювальних робіт кошти з Угорщини. В одній з будівель розмістився невеличкий Будинок пристарілих, а в центральній – архів та музей УЗРЦ.
Після якісного ремонту в колишній садибі почалося нове життя. Навіть зазнавши численних перебудов, вона зберегла основні риси типового невеликого угорського палацу, зокрема, два арочні входи, товсті стіни та хрещаті зводи під стелями.Є в будівлі й старовинний підвал. ФОТО У березні 2010 року тут були урочисто відкриті церковні архів, музей та бібліотека. В розпорядженні архіву є безцінні для дослідників історії документи — церковні записи, метрики, документи, найстаріші з яких датовані XVII століттям. В експонатах музею фотовиставка із 109 реформатськими храмами Закарпаття (які заплановано представити ще й у вигляді дерев’яних моделей у дворі садиби), а також дзвони, старовинні церковні піаніно, чимала колекція ритуального посуду та рушників для обрядів, старовинні книги, елементи церковного оздоблення та предмети селянського побуту ХІХ та першої половини ХХ століть.На жаль, на даний час музей для відвідувачів не відкривають. Поруч з палацом, на місці висохлого рибника, угорські меценати планують збудувати християнській медичний центр.Від палацу-музею, минувши консервний завод, звертаємо у бокову вулицю і беремо курс на церкви.Ці два невеликих і доволі старих храми є серцем Бучі.
Один храм – реформатський, збудований на початку ХІХ ст.Друга церква є римо-католицькою, дата її побудови – 1900 рік.Поруч зведений меморіальний пам’ятник на честь місцевих мешканців, що загинули під час сталінської репресивної депортації угорських чоловіків наприкінці 1944 – початку 1945 років.Авторові доводилось чути про ще один, дерев’яний храм, що начебто стояв на острівці посеред Верке на околиці Бучі, і пішов під землю в одну ніч. Це цікава легенда, але навряд чи хтось зможе її підтвердити. Натомість, нещодавно місцева громада звела нову церкву, відтак, на Бучі їх вже три.Любителів архітектури в колишньому селі може привабити велика кількість старовинних, понад сторічних селянських будинків. Багато з них досі перекрити етернітом (асбестово-бетонною черепицею).Річка-канал Верке тут перекривається шлюзом, відтак, в колишньому селі є гарна заплава, яка була б окрасою району, якби багатостраждала водна артерія нарешті була очищена.