Павлу Гречину каменярем стати судилося майже за випадкових обставин. Житель із села над Тереблею, як і багато його земляків з бокораського краю, маявся по білому світу в пошуках джерела заробітку: працював на лісорозробках у Росії, майстрував на будмайданчиках у різних областях України. Може бути ще кочегаром, електрозварником, екскаваторником…
Всі без винятку роботодавці йому раді, бо має виразний добросовісний почерк у кожній справі, за яку лиш береться. Якось у Макарівському районі на Київщині з братом Василем працевлаштувалися у кам’яному кар’єрі. Там і запропонували Павлу закласти перший камінь, себто облицювати ним загороду. Не звик відмовляти скромний за натурою робітник. Діло заспорилося, замовники милувалися роботою, а самого втішило те, що дебют вдався. Відтоді, як кажуть, і пішло-поїхало… Про те, що нове заняття припало до серця, підтвердив ідеєю поміняти старий тин на новий біля будинку сина Миколи. Не один і не два туристи, мандруючи до Синевирського озера чи в опришківську Колочаву, позирають на красну кам’яну стінку на сільському роздоріжжі.
Зізнається 65-річний синевирський каменяр, що всьому можна навчитися і до всього звикнути, коли справу полюбиш. Якщо до каменя прикласти душу, то відчуєш його тепло, стверджує майстер-самоучка.
Хтось може подумати, що добрий він умілець, бо під руками має суперкласний, а ще, можливо, заморський матеріал. Але в тому то й діло, що служить йому місцевий камінь». “Гори наші скелясті — сировини повно, треба лиш файно придивитися і вибрати ліпший камінь, — радить він інколи своїм клієнтам.
Пана Гречина визнають і поважають. Сам Станіслав Аржевітін — колишній депутат Верховної Ради України запросив “пошабашити” в Колочаві, де з його ініціативи один за одним відкриваються музеї. Почув, що під боком є чарівник-каменяр, який може закласти міцну цеглинку в реставрації верховинської старожитності.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ,