У 28 років це його перша справжня служба, але він впевнений, що сила духу дозволить багато чого досягнути.
— Тож розкажіть, як у 28 років можна вперше почати думати про кар’єру?— Я з тих людей, які з дитинства мріяли про спорт. Виріс в Ужгороді, футболом займався з дитинства. Починалося все з бігу, коли був школярем — дуже захоплювався легкою атлетикою, потім це поступово перосло у футбол. В 12 років мене запросили в дитячо-юнацьку спортивну школу Ужгорода, де я став став займатися професійніше. Але в 16 років мені поставили невтішний діагноз — хвороба Шляттера. Хвороба колін, яка з віком проходить, але для молодого організму, а тим більше з планами на спорт, — серйозна проблема. Саме в цей час пішов зі спортивної школи та засів на навчання. Отримав економічну освіту в Києві і вже хотів пробувати шукати відповідну роботу, як пішов в армію. Там мені нагадали про велику любов до футболу. По поверненні зрозумів, що без спорту не можу, і став грати у місцевих командах, це займало багато часу, тому роботу змінили підробітки. А нині розумію, що хочу стабільну кар’єру серед людей, на яких можна покластися.
— І в яких командах ви вже демонстрували свої футбольні навички?— Перша команда, за яку грав — це ФК «Сокіл» (Кінчеш), загалом їх було чимало. Зараз грав за клуб «Вільхівці» під керівництвом чудового тренера Юрія Бучка. Минулого року в чемпіонаті області мали четверте місце, цьогоріч вибороли бронзу. Футбол я щиро люблю. Якщо в мене є можливість і мене кличуть навіть малознайомі люди у футбольну команду, то я йду і граю. Я від футболу без поважних причин не відмовляюся.
— А чому саме армія стала тією відправною точкою, яка дала зрозуміти, наскільки важливий футбол у вашому житті?
— У мене з армією взагалі цікава історія. Після того, як я закінчив університет, мені запропонували роботу за моєю економічною спеціальністю, але мені прийшла повістка з військомату. Навіть не повістка, а лист, бо з військомату кілька разів приходили і не застали нікого вдома. Я одразу з’явився, хоча, по правді, міг і не йти в армію, бо по-перше, маю нездорову матір, по-друге, власні на той момент проблеми зі здоров’ям. Маматоді дуже журилася, що віддала мені той лист. Але вирішив іти, і ні про що не жалкую. Це був хороший час, який подарував багато друзів, знайомство з новим містом Чернігів. А там дуже красиві парки та дівчата, хоч Ужгород, безумовно, люблю більше. Саме там багато грав у футбол, коли мав трохи вільного часу. На вихідних часто грали солдатський спільно з офіцерським складом. Якщо чесно, якби повернути час назад, то знову пішов би на службу у Збройні сили України. Тим більше, саме завдяки цьому досвіду отримав можливість спробувати себе в Службі судової охорони.
— А як прийняли рішення йти на службу?— Це завдяки моєму приятелеві, який прочитав оголошення, пройшов конкурс і став мене агітувати. Я спробував, і в мене, чесно, найприємніші враження. Це стосується багатьох аспектів, починаючи з того, що ми чітко розуміємо, якою буде наша служба, як вона буде проходити, за що ми будемо відповідати, яка відповідальність за порушення. Все чітко, зрозуміло, це дуже класно. Я прийшов на посаду контролера 2 категорії, так як в мене немає стажу в інших правоохоронних органах, тільки в армії. Вже попередили, що я поїду на навчання до Вінницького вищого професійного училища Департаменту поліції охорони. Взагалі не бачу в цьому проблеми, навпаки: нове місто плюс однозначно цікаве навчання.
— Ви вже встигли відзначитися на турнірі з міні-футболу за першість Закарпатської обласної організації ФСТ «Динамо» України серед працівників дев’яти правоохоронних органів, забивши три з шести м’ячів у ворота суперників, що принесло Службі судової охорони Закарпаття друге місце. Як відчуття?
— Я щиро люблю футбол і дуже радий, що таке моє захоплення може бути корисним для Служби судової охорони. У нас хороша команда, якщо час від часу будемо збиратися на тренування — ми багато ще здобудемо кубків та медалей.
— Яким ви бачите своє майбутнє в Службі судової охорони, що хочете отримати від цієї служби?— Спочатку я планую не отримувати, а вчитися. Хочу вміти правильно нести службу, вдосконалити знання законодавства. Оскільки я не служив в органах, то, на жаль, не так добре його знаю, як деякі колеги. А взагалі на службі хочу затриматися надовго, я вірю в своє майбутнє саме тут. Слава Україні!