У статті в РІО за 23 травня, присвяченій драматичному перебігу подій з підкилимним внесенням змін до узгодженого ОДА із громадами проекту Перспективного плану територій спроможних громад Закарпаття, нами уже зауважувалось на ключовий поворот у законодавчому забезпеченні децентралізаційної реформи. З набуттям чинності з 14 травня нового Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», уряд (читай Мінрегіон) отримав виключне, хоч і тимчасове, право «визначати адміністративні центри та території територіальних громад» (це і є тим, що ми зовсім недавно називали Перспективними планами і розгортали навколо тих багато баталій і суперечки), а також –
повноваження подавати до Верховної Ради України проекти законодавчих актів «щодо утворення і ліквідації районів». Тим не менше, уже після 14 травня проекти як остаточного визначення
«адміністративних центрів та територій територіальних громад», так і «утворення та ліквідація районів» Мінрегіон за інерцією все ж надсилає «на погодження» облдержадміністраціям, даючи їм на таке погодження не більше 3-х днів. Чи можуть ОДА за кілька днів розглянути такі проекти
разом зі створеними кілька років тому міжвідомчими робочими групами та асоціаціями органів місцевого самоврядування і експертами офісів реформ – нікого не цікавить. Отже, насправді країна непомітно перейшла до етапів тимчасової централізації децентралізаційної реформи з виключними повноваженнями уряду готувати усі законодавчі акти без погодження з будь-ким аж до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій.
На думку експертів і авторів статті – насправді це вкрай необхідний і навіть запізнілий крок у системній реформі місцевого самоврядування і адміністративно-територіального устрою, котру не зовсім правильно нарекли «децентралізаційною реформою». І через такі етапи проходили всі розвинені країни, які проводили подібні реформи. Адже саме центральні органи державної влади мають визначати, якою має бути територіальна основа державної влади і влади місцевого самоврядування в країні. Застарілий і неефективний, невідповідний сучасним реаліям економічного і соціального розвитку, сформований під радянську модель виключно партійно-радянського врядування
адміністративно-територіальний устрій України давно треба було змінювати.
Водночас слід пам’ятати і про те, що проблема стоїть значно ширше, ніж територіальна основа місцевого самоврядування і новостворюваних громад. Адже головною метою всіх цих реформ було і є змінити всю систему територіальної організації влади в країні, ліквідувавши двовладдя держави і місцевого самоврядування і на регіональному, і на районному рівні. З виконанням нарешті у повному обсязі Європейської Партії місцевого самоврядування, яку Україна ратифікувала ще у 1997 році.
Слід пам’ятати і про головні ризики цієї реформи, від справдження яких нас застерігають експерти і демократична Європа. Не можна допустити, щоб недоліки і виклики жорстко централізованої системи
виконавчої влади з Києва в областях і районах були замінені на субрегіональну чи місцеву «централізацію» влади окремих політичних і бізнесових кланів чи князьків на рівнях нових районів і об’єднаних громад. А диявол, як кажуть, криється в деталях, непрозорим лобіюванням яких, дуже імовірно, і займаються подібні клани.
Які нові укрупнені райони державна влада бачить на Закарпатті?
Всі пам’ятають, як влітку минулого року на Закарпаття приїхала група фахівців і радників Мінрегіону з місією обговорення проектів нового субрегіонального (районного чи то повітового) поділу області замість нинішніх 13 районів. До обговорення справді були запрошені усі зацікавлені сторони – представники районних влад, обласні депутати, фахівці ОДА, експерти офісів реформ та асоціацій органів місцевого самоврядування, керівники громадських об’єднань, провідні медіа. До нас довели позицію Києва: на Закарпатті згідно з проектом (!) незатвердженої методики може бути не більше 4-х укрупнених районів – Ужгородський, Мукачівський, Хустський і Рахівський (або Тячівський).
Те, що методика визначення центрів районів ніким не затверджена і не є нормативним актом, київських радників і експертів зовсім не обходило. Найголовнішим підсумком цього обговорення було «100-відсоткове» запевнення фахівців з Києва про те, що на районному рівні не передбачено влади місцевого самоврядування, тобто районної ради з усіма відповідними наслідками і повноваженнями. Забігаючи наперед, зауважимо, що нині таких гарантій ніхто не дає! А це значить, що існує імовірність того, що новоствореним ОТГ в майбутньому, не виключено, доведеться знову ділитись ресурсами і повноваженнями з укрупненими районами. При цьому, важелів впливу на недопущення подібної ситуації в умовах нинішньої централізації децентралізаційної реформи фактично не залишилось.
Ще один наслідок минулорічного обговорення нового районного поділу Закарпаття. Від громад, влади і громадськості Рахівщини в центральні і регіональні органи влади щодо збереження Рахівського району загалом поступило 25 звернень. Від Берегівщини – 5 звернень. Від Тячівщини – 12 звернень. Від Виноградівщини – 3 звернення.
Нині у проект Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» Мінрегіоном підготовлено відповідні пропозиції нових укрупнених районів включно з переліками територій територіальних громад, які перед цим були затверджені розпорядженнями Кабінету Міністрів України ще у якості Перспективних планів територій спроможних громад (ОТГ). По Закарпаттю, як відомо, затверджено урядом 64 територіальні громади у Перспективному плані.
Отже, маємо такий розподіл і пропозиції центрів і територій уже укрупнених районів: Берегівський район з адміністративним центром у м.Берегові – 9 територіальних громад (ОТГ); Мукачівський район з адміністративним центром у м.Мукачево – 19 територіальних громад (ОТГ); Тячівський район з адміністративним центром у м.Тячеві – 14 територіальних громад (ОТГ); Ужгородський район з адміністративним центром у м.Ужгороді – 14 територіальних громад (ОТГ); Хустський район з адміністративним центром у м.Хуст – 12 територіальних громад (ОТГ).
В умовах обмеженості часового ресурсу на обговорення і узгодження цієї урядової пропозиції в областях центр політичних дискусій і узгоджень буде переміщено під купол Верховної Ради України, а ще точніше – поза її стіни, але в середовище народних депутатів та впливових політичних
груп. Цим самим до експертних підходів і погоджень в регіонах зі справжніми регіональними елітами додається компонент політизації завершальних етапів децентралізаційної реформи. І це є своєрідним екзаменом на політичну зрілість і відповідальність державним та національним інтересам – тепер уже усіх гілок центральної влади.
Підводячи підсумок, зауважимо. Надзвичайно суттєвим є те, яку все-таки функцію буде закладено у владу на рівні району – чи планована модель передбачає виключно розташування і урядування органів державної влади, чи, навпаки, на рівні району буде ще й районна рада як орган місцевого
самоврядування субрегіонального рівня. Гарантованої відповіді на це питання поки-що ніхто не дає. І це насторожує з позицій інтересів місцевих громад.
Олег Лукша,
Виконавчий директор Закарпатського РВ АМУ, співголова коаліційного об’єднання Закарпаття «Реформи задля гідного життя»
Павло Рябоконь,
експерт з децентралізації коаліційного об’єднання Закарпаття «Реформи задля гідного життя»
Закарпатське РВ АМУ