Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

«Життя, як шпальта добірного слова»… (ФОТО)

13 лютого 2020 р., 08:25

Публіцисту, редактору і видавцеві, заслуженому журналісту України, директору Інформаційно-видавничого центру УжНУ Василеві Ільницькому 8 лютого виповнилося 60 років.

За майже 40 років творчої діяльності він освоїв чи не усі різновиди журналістики - працював на телебаченні, у пресі, видавничій сфері. На його долю випало стати одним з фундаторів новітньої національної за духом закарпатської журналістики, закладати підвалини незалежної преси Закарпаття у перші роки української державності, наставником нової генерації журналістів краю, започатковувати з «чистого листа» і упродовж двох десятків літ редагувати якісно нові за формою і змістом обласні видання, які згодом стали орієнтиром для інших – популярні і впливові газети «Срібна земля» (1992-96 рр.) і «Срібна земля ФЕСТ» (1996-99 і 2006-16 рр.),очолювати найпотужніший в області видавничо-поліграфічний комплекс «Закарпаття» (1999-2004), півтора десятки літ співпрацювати з авторитетним всеукраїнським часописом «День», написати тисячі телевізійних сценаріїв, різножанрових газетних, журнальних та інтернет-публікацій, видати дві публіцистичні збірки, стати лауреатом обласних журналістських премій та всеукраїнських конкурсів.

Але найбільшим визнанням його життєвого і творчого шляху є авторитет і повага краян, товариські і колегіальні стосунки з тисячами людей, як на Закарпатті, так і в Україні та ближньому зарубіжжі, зав’язаних завдяки професії журналіста. Напередодні ювілею В. Ільницького ми попросили його друзів і колег поділитися своїми спогадами про ювіляра.

Ігор Студеняк, доктор фізико-математичних наук, проректор УжНУ:

Глибина наших взаємин з Василем Івановичем сягає шкільних років. Він переїхав в Ужгород з Міжгірщини і пішов у нашу школу – ЗОШ №1 ім. Т. Шевченка. Попри те, що це була одна з найкращих шкіл із дуже високими вимогами, він швидко освоївся. Уже тоді він мріяв стати журналістом. Під час літніх канікул після 9 класу Василь попросив знайомого журналіста з обласного телебачення взяти його на «проби пера». Пригадую, ми гуртом дивилися його перші телесюжети у випусках «Новин Закарпаття» та раділи успіху свого товариша більше, ніж радіють володарі «Оскара»! Це й визначило його подальшу долю - він поступив на факультет журналістики у Львів і на певний час наші дороги розійшлися. Потім, коли став відомим журналістом, головним редактором, ми зустрічалися частіше. А зараз співпрацюємо в УжНУ, як і 40 років тому. Василь Іванович мені й досі багато в чому нагадує себе у часи молодості: запал, енергія, дотепність, доброзичливість – усе це залишилося...



Телебачення - захоплення молодості, 1983 рік

Мирослав Дочинець, письменник, журналіст, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка:

Нас, земляків, звів Львів і накреслив вірні орієнтири як у творчих, так і в ментально-світоглядних пошуках. На курсі нас вчилося п’ятеро із-за Карпат, дуже різних. Прізвище Ільницький у Закарпатті було на слуху, і ця номенклатурна тінь вирізняла з-поміж нас Василя. Правда, ніскільки не заважала йому залишатися товариським, невтомним на фіґлі й розіграші хлопцем, а поза тим – сумлінним, рівним у навчанні й громадській роботі студентом, що вже тоді формував свою індивідуальність, шукав своє Слово. Як і кожен з нас. Писати на факультеті нас не вчили. Нас вчили мислити. І це, мабуть, було, найважливішим надбанням школи під назвою «Львів. Університет. Факультет журналістики». Нам відкривали секрети енергії Слова - від грамотного написання – до потреби самовираження, від поваги – до служіння Слову.



Закарпатці - випускники журфаку Львівського університету: М.Папіш (другий зліва), поруч В.Ільницький, М. Дочинець, (крайній справа). 1982 рік

Після університету нас вдруге звів уже Ужгород. Я почав кар’єру в обласній молодіжній газеті, Василь – на телебаченні. Та помалу він приохотив до «живих» картинок і мене. Так у творчому тандемі ми спільно пустили у світ низку сюжетів про всяку всячину, а головне – про непересічних людей. І з тих пір у моєму житті чільне місце посідає кіно, як школа образу, візуальної метафори, діалогу. Незамінні для письменника речі.

… А життя текло своїм річищем, а ми йшли своїми берегами. І в бурхливі 90-ті втретє схрестилися наші стежки. Василь став редагувати першу повноцінну крайову демократичну газету – «Срібна земля». І це, власне, було народження нової, вільної журналістики, творення нової якості слова, яке міняло як читачів, так і авторів. Злам табу на факти і теми, сміливість акцентів, мужність викриттів, новизна подач, винахідливість розповсюдження. Бо в ті кризові часи редактор мусив ставати менеджером і бухгалтером, а журналіст – живим кіоском. Довкола «Срібної землі» згуртувалися маститі пера області й талановита молода плеяда - М.Папіш, О Сочка, О.Гаврош, В.Павлюх... Відтак, Василь відбрунькував від цієї газети й заснував нову – «Срібна земля ФЕСТ», яка продовжила динаміку і напрацювання. Упродовж років активної співпраці я опублікував на їхніх шпальтах цілу низку проблемних статей і нарисів, що мали добрий розголос серед читацького корпусу, який на той час був у газети величезний.

Великий Гьоте сказав: «Найбільший талант – це створити свою долю». Василь Ільницький оволодів ним сповна. Як і талантом орієнтуватися в світі інформації, згуртовувати творчі колективи, вести за собою. Бо він не тільки фахівець вищого класу, а ще й діяльний патріот, не спостерігач, а учасник ідеологічної боротьби, не просто політолог, а співтворець новітньої української політики. Його життя – як шпальта добірного слова. Коли зміст і форма зливаються воєдино – служінню Батьківщині, таланту, професії, велінню серця.

Олександр Масляник, письменник, заслужений журналіст України:

На початку доленосних 90-х років, коли конала стара система, багато хто втік у «внутрішню еміграцію» й не подавав ані натяку на жодні дії, що могли б принести бажані зміни. Лишень горстка відчайдухів-будителів пішла проти течії і нація почала прокидатися. Закарпаття ще спало глибоким сном, а заклики до свободи озивалися у серцях лише найодважніших, які взялися будити рідний край. Олекса Мишанич, Юрій Бадзьо, Петро Скунць, Йосип Тереля, Іван Маргітич, Іван Чендей, Віктор Бедь, Василь Скрипка, Іван Мокрянин, Микола Бандусяк та сотні інших підтвердили, що послідовники героїв Карпатської України не полишали боротьби за соборність українських земель. До цієї когорти відношу й Василя Ільницького.

Влітку 1990-го, коли КПРС-КДБ ще міцно тримали владне кермо, він приїхав до Львова у редакцію першої всеукраїнської національно-демократичної газети «За вільну Україну» і зголосився бути власкором по Закарпаттю. Ми з Василем - земляки-закарпатці - вже були знайомі з часів нашого студіювання у Франковому університеті. Як заступник головного редактора я готував до друку актуальні дописи цього талановитого публіциста і сміливого журналіста. Василь повстав проти антиукраїнської системи і це був вчинок людини з високою гідністю і загостреним світовідчуттям. А згодом у редагованих ним закарпатських газетах вже я, як власкор по Львову, посилав актуальні статті до Ужгорода. То була направду незабутня співпраця!

 

Площа Народна - грудень 2004 року

Нині, за перелогом років, зримо бачу ювіляра як одного з фундаторів новітньої національної за духом закарпатської журналістики, наставником нової генерації журналістів краю. То вже потім, в незалежній Україні, міцно вкореняться паростки демократії і з’являться нові «акули пера». Однак В. Ільницький був і залишиться першим з-поміж журналістського середовища, хто на Срібній Землі сміливо кинув виклик тоталітарній системі і свідомо спричинився до її руйнування. Його життєва позиція не змінилася, а в яскравій публіцистиці не було місця єлею для влади, зате завжди була непохитна віра у те, що Україна та її найкраща перлина – Закарпаття – утвердять себе у європейській спільноті. Респект, тобі друже!

Олександр Сочка, журналіст, народний депутат України 6 і 8 скликань:


Про час, коли ми познайомилися з Василем Ільницьким, можна говорити словами з карпатських казок «Колись давно жили-були»… Це не про вік людей, які були молодими, а зараз відзначають поважні дати. Це - про щойно відроджену державу, про свободу слова, яка вирвалася з-під пресу цензорів, про паркани і бар’єри, які падали завдяки молодому, не до кінця інфікованому догмами поколінню. До цього покоління належав Василь Ільницький і команда, зібрана ним у редакції газети «Срібна земля».

Будучи й сам молодим, він зробив ставку на ще молодших, створив атмосферу довірливого спілкування. Ми всі були на «ти», горіли роботою, могли годинами обговорювати теми наступного номера. Ми «бавили» свою газету, любили її - як дитину. І у цьому була велика заслуга головного редактора. Під його керівництвом газета зі старту захопила лідерство та виконала роль флагмана змін, які робили місцеві медіа.

Усі ці роки вважав і вважаю Василя своїм добрим товаришем. Він – глибоко закарпатська людина з характерною повагою до місцевих традицій, людей, історії, природи. Водночас, він – Українець, громадянин і патріот. Здоров'я, натхнення і успіху іменинникові!



Українці вболівають за хорватів! 2018 рік

Олександр Гаврош, журналіст, письменник, драматург:

Василь Ільницький, за редакторства якого я почав пізнавати силу і смак друкованого слова, уже належить історії як редактор двох демократичних часописів, що більше двох десятиліть відігравали значну роль в громадсько-політичному житті Закарпаття. Особливо у 1990-ті роки, коли незалежність України щойно утверджувалася і згадані газети були голосом свідомого українства – опозиційним, наступальним, інтелектуальним. Він показав себе не тільки вправним організатором творчого процесу, але й умілим менеджером.




За десятиліття редакторської роботи він не затупив і власне журналістське перо, що з керівниками трапляється дуже рідко. Досі він активно дописує на обласному та загальноукраїнському рівні. Власне, те покоління видається нині останньою незрадливою своєму фаху журналістською генерацією Закарпаття. Тож, попри лише 60-річний життєвий ювілей, В. Ільницький уже належить до старійшин закарпатської преси, з чим його і вітаємо!

Володимир Тарасюк, доцент УжНУ, редактор газети «Погляд»:

З ювіляром доля зводила мене теж не раз. Насамперед хочу сказати, що він – справжній професіонал у журналістиці. Коли Василь Іванович у 1992 році очолив перший незалежний обласний часопис «Срібна земля», то підібрав таких же творчо мотивованих колег, як і сам. За короткий час цей колектив зробив газету найкращою в краї. Працюючи у цей час під керівництвом Василя Ільницького і я фактично сформувався як медійник та набув вагомого досвіду, яким послуговуюся й досі як журналіст і редактор.

Нині ми знову перетинаємося - як з керівником-куратором. За цей час він жодного разу не спокусився застосовувати свій «адмінресурс», зате завжди допомагає, коли звертаюся за порадою стосовно тематики публікацій, стилістики матеріалів. Щиро дякую за співпрацю й конструктив, бажання та вміння передавати знання й досвід. Многая літ і такого ж активного журналістського життя надалі!

Сергій Федака, доктор історичних наук, лауреат обласної журналістської премії:

Свого часу в анкеті ужгородського прес-клубу була графа – «Редактор, з яким хочеться працювати». Оце саме про нього! Як театральні колективи ділять на режисерські та акторські, так і газети – на редакторські та журналістські. «ФЕСТ» назавжди лишається в історії місцевої преси яскравим взірцем якісного редакторського видання. Кожний номер, кожна шпальта робилися як певна цілісність – для душі, для серця, для ока. Ця газета нагадувала футбольну команду, де склад плинний, та капітан незмінний.

Переважна більшість моїх «фестівських» матеріалів – це вишивки по його канві. Окрема пісня – наша спільна серія статей, що переросла у книжку «Перші особи» - 25 портретів крайових керівників, що й досі лишається унікальним нарисом політичної історії Закарпаття. Завдяки Василеві я познайомився з його легендарним стрийком Юрієм Васильовичем Ільницьким – Закарпатцем з великої літери.

Як відомо, в Італії всі дороги ведуть до Риму, а на Закарпатті – до університету. У даному випадку – до керування інформаційно-видавничим центром УжНУ, який В. Ільницький перетворив на справжнє вузівське «міністерство інформації». І тут він не обмежився управлінською рутиною, а віднайшов для себе творчий обшир – започаткував цикл інтерв’ю, у яких філігранно огранює університетські самородки. З його публікацій новим відблиском засяяли імена «ужнівської» еліти. Тож бажаю ювіляру творчого, сповненого новими досягненнями довголіття!

Василь Гарагонич, доктор історичних наук, заслужений працівник освіти України:


У 90-х роках минулого століття, коли В. Ільницький створив і очолив один з найбільш професійних часописів Закарпаття «Срібна земля ФЕСТ», я уже мав у своєму журналістському кейсі певні здобутки і мені кортіло додати до них публікації й у газеті, де друкувалися матеріали «акул» закарпатської журналістики. Коли кілька моїх заміток з'явилися у газеті, ризикнув особисто познайомитися з головним редактором, який виявився на диво привітною людиною.

У 2000-му на обом поталанило потрапити у число щасливчиків, які відправились «відкривати Америку». Ми спільно стажувалися у регіональних та впливових медіа – радіо «Голос Америки» і газета « The Washington Post», а у вільний час відвідували у Канзас-Сіті та Сент-Люїсі цікаві об’єкти, які назавжди закарбувалися у пам’яті… Та головним результатом тієї далекої дороги стала наша подальша дружба. Коли по поверненню мене стали сватати редактором газети «Панорама», я погодився не в останню чергу ще й тому, що відчував його надійний дружній тил. І на новому місці роботи директор видавництва «Закарпаття» не раз підставляв нашому колективу дружнє плече. Згодом, ставши радником голови Закарпатської ОДА, Василь Іванович залишився мудрим і чесним порадником у багатьох критичних ситуаціях не тільки губернатору, але й мені...



З В.Гарагоничем біля пам'ятника продавцеві газети у м.Канзас-Сіті (США), 2000 рік

На нинішньому місці роботи відомий публіцист, який виростив цілу плеяду редакційних управлінців і майстрів пера, свій талант спрямовує на популяризацію УжНУ його провідних науково-педагогічних кадрів, що є золотим фондом вишу, опорою і надією альма-матер. Побажаємо ювіляру міцного здоров'я, життєвого оптимізму, творчого неспокою, радості від дітей і онуків, родинного благополуччя. Словом, майся ФЕСТ!

Ярослав Шуркала, видавець, редактор, (м. Пряшів, Словаччина):

Наша перша зустріч з ним відбулася у на той час величезному видавничому комплексі «Закарпаття», яке проживало не найкращі часи. Я не вірив, що йому вдасться утримати цей «колос на глиняних ногах» хоч кілька тижнів. А він зумів не лише налагодити стабільну роботу, але й демонструвати нові досягнення видавництва на міжнародних книжкових форумах, де ми також зустрічалися, завойовувати призи і номінації. Згодом наша співпраця переросла у спільні книговидавничі проєкти, які було презентовано на книжкових ярмарках у Львові та Києві. Особливо вдячний пану Василеві за те, що він причиняв мені двері провідних столичних українських видавництв, де його добре знали і поважали. Ми вчилися один в одного і допомагали. Хай щастить тобі й надалі, мій друже дорогий!

Юрій Фатула, кандидат медичних наук, керівник ГО «Центр військово-історичних досліджень «Memento Bellum»:

Ще задовго до нашого знайомства я знав Василя Ільницького як талановитого і об’єктивного публіциста, справжнього патріота нашого краю і держави. З великою цікавістю завжди читав газету «Срібна земля ФЕСТ», де він багато років працював головним редактором. Cаме він одним з перших звернув увагу і доброзичливо оцінив мої краєзнавчі дослідження, радо публікував історичні розвідки на шпальтах редагованої газети, а також у всеукраїнському часописі «День». У процесі подальшого спілкування я відкрив для себе його глибоку і багатогранну натуру, як допитливого дослідника, який прагне донести свої знання через друковане Слово до якомога більшої кількості людей.




В. Ільницький і Ю. Фатула з Послом України в Словенії М. Бродовичем

Віднедавна, разом з іншими земляками-однодумцями, ми спільно створили громадську організацію «Центр військово-історичних досліджень «Memento Bellum» і я переконаний, що він так само об’єктивно і захоплююче розповідатиме у ЗМІ про наші подальші дослідження маловідомих сторінок, та зусилля по відновленню нашої історичної пам’яті. А ювіляру хочу щиро побажати міцного здоров’я, творчої наснаги і дослідницького завзяття!

Лариса Івшина, головний редактор газети «День», заслужений журналіст України:


У «Дні» журналісти не поділяються на регіональних і столичних. Уся газета – це один колектив, тому знаємо, що теми, які хвилюють нас у центральному офісі, хвилюють і наших журналістів у регіонах. Матеріали Василя Ільницького співзвучні тому, про що я говорю – від давніх історичних тем - до історії, яка пронизує всі повороти і драми останнього періоду.

Під час візиту «Дня» до Ужгорода у травні 2015 року до нас був великий інтерес. Саме тому, що кожного разу газету представляє конкретна особа з репутацією. Я знаю, що у Василя вона – людини відповідальної, якій можна довіряти. Пригадую, ми зібрали в УжНУ «круглий стіл», на який прийшли науковці, письменники, художники, дипломати, воїни АТО, студентство, громадські активісти. Ми тоді доволі багато і відверто бесідували та відчули, що дуже довго Закарпаття, зовні абсолютно благополучне, не отримувало з столиці необхідної уваги. Люди до журналістів ішли, як у Кабінет Міністрів. І журналісти на собі цей тягар відчували.

Дні "Дня" в УжНУ. 2015 рік

Публікації Василя Ільницького засвідчують, що він любить свій рідний край, його історію і людей, вболіває за сучасне і майбутнє. У його матеріалах загальна і локальна історії тісно переплетені. Така сильна національна журналістика витворюється особистостями.

Володимир Смоланка, доктор медичних наук, ректор УжНУ:


З Василем Івановичем знаємося дуже давно – ще зі старших класів школи. Згодом життя на певний час розвело нас по різних містах, але, зрештою, ми повернулися в Ужгород. Я – з Києва, а він – зі Львова. І кожен стверджував себе у своїй професії вже тут, у рідному краї.

В. Ільницький став журналістом, а згодом – редактором найвпливовішої на той час обласної газети. Великий досвід, який він здобув упродовж десятків роботи в журналістиці, знадобився й УжНУ – він очолює Інформаційно-видавничий центр, важливий структурний підрозділ, від якого значною мірою залежить імідж університету.



Як лікар, бажаю імениннику міцного здоров’я. Як ректор – наснаги, творчих сил і професійних успіхів. Як шкільний однокашник – оптимізму, невичерпної енергії і юнацького запалу. З ювілеєм!

Підготував Ярослав Світлик


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com